Київська країна снів. Частина 3
Характерними прикладами нового для цього періоду (після 1935 року – М. С.; переклад з російської – наш) підходу до архітектури є багатоповерхові будинки на Брест-Литовському шосе [...] й на Пироговській вулиці у Києві [...] Ці будинки поставлено фронтально до вулиці, або ж вони займають значну частину кварталу. У них вже можна простежити деяке подолання впливу конструктивізму та критичне використання класичної архітектури». Про будинок-квартал на Пироговській знов-таки поговоримо іншим разом (наведемо лише один барельєф); тут і зараз дуже цікаво, що як зразок
подолання «культурою 2» «культури 1» книга 1953 року, з якої взято щойно наведений пасаж, дає фото «житлового будинку на Брест-Литовському шосе. Архітектори – лауреат Сталінської премії А. В. Добровольський і М. Я. Ручко.1937 р.». Відомий ювілейний довідник «Київ» 1981 року наводить авторів як «А. В. Добровольський і Я. В. Ручко». У будь-якому разі, це – так званий «сірий дім» багатьох поколінь студентів-медиків та політехніків біля метро «Політехнічний інститут», навскіс від Дому спеціалістів. Зараз він має № 1/33. Політехнічного провулку. У нього ще є брат-близнюк в іншому кінці кварталу, ближче до «Більшовика» (№ 43 проспекту Перемоги), інших авторів та з іншим декоративним оздобленням, але створений того самого 1937 року для робітників того ж заводу («Більшовика», звичайно) і цілком впізнаваний як, так би мовити, брат свого брата. Близнюка створили начебто архітектори Г. А. Благодатний і М. В. Холостенко; відомий він ще як «дім сім’ї Хохлових», що й зазначено на меморіальній дошці.
Роздивимось спочатку «сірий дім». Нехай не вводять нас в оману барокові волюти на фасаді: постконструктивістський вишкіл Добровольського, учня Й. Каракіса, проступає на пошарпаних стінах у дворі будівлі. Між іншим, у «культурі 2» досить поширені були декларації про боротьбу з фасадною архітектурою й про те, що двір від парадної декорації, яка виходить на вулицю, відрізнятися не повинен. Марно, як бачимо; тут теж бажане видавалося за дійсне.
Але сьогодні дійсне виглядає цікавішим за бажане. Вітражі у дворі «будинку сім’ї Хохлових» видають конструктивістські вподобання Холостенка найвиразнішим чином. Ще рік-два до того так оформлювали навіть вуличний фасад (скажімо, на Інститутській, 22, див. «АСС» № 2/2010). У більш пізньому «будинку сім’ї Хохлових» на вулицю виходить декоративно оздоблена стіна зі знайомими вже з «сірого будинку» квадратними заглибленими вікнами та зі скульптурними сценками навчання дітлахів музики.
Посередині шляху від одного будинку-близнюка до іншого, на початку вулиці Академіка Янгеля, розташована найменш примітна і найбільш аскетична довоєнна споруда цього кварталу – триповерховий корпус КПІ 1929 року. «Коробкова» масова архітектура першої п’ятирічки тут ближча не до прикрашених мрій про «палаци для робітників», а до індустріальних корпусів заводу, напівзруйновані решточки яких усе ще можна бачити навпроти торгівельно-розважального комплексу, на який було перетворено завод.
Шлях від країни мрій 1930-х років до постіндустріального dreamland’у 2000-х пролягає ущелиною між мостом та головним цехом екс-промислового гіганта. Корпус мертвого монстра з побитими склоблоками віконець та проламаним дахом – неабияке видовище у стилі industrial. Тут, у каньйоні, йде жвава торгівля секонд-хендом, якою вже не перший рік опікуються вихідці з країн Африки. Їхній бізнес є вельми проблематичним і породжує крос-культурне нерозуміння. Взагалі-то із заборонами фотографувати ми зіштовхувалися й на кіностудії, але там все скінчилося мирно. Тут же агресія одного з продавців, котрий хапав камеру й погрожував її розтрощити, могла бути зупинена тільки з допомогою охоронця (той, до речі, зовсім і не мав нічого проти фотозйомки). Тож нинішнє соціальне реальне втручається у простір мрій минувшини на півдорозі до (також намріяного) світлого капіталістичного прийдешнього.
Новітній комерційний «Більшовик» всередині знімати теж забороняється. Шкода; там чимало пострадянського «стьобно-ностальгійного» антуражу, старих радіоприймачів у закуточках та «знаків якості» на футболках обслуговуючого персоналу. Зате ніхто не заборонить знімати зовні – ані вхід до маркету з декоративними п’ятикутними зірками, ані фасад кінотеатру з навісним скляним екраном та символічними трубами (industrial! ) за ним.
А найбільш за стилем конструктивістська, у дусі паперових проектів початку 1930-х років, споруда, хоча й цілком сучасна за походженням (2000-ні роки), знаходиться навскіс від торговельного комплексу. У її засклених площинах віддзеркалюється щойно зведений житловий комплекс із трьох веж, поєднаних критими переходами. Сни капіталу успадковують сни праці?
Автор: Михайло Собуцький
Фото: Поліна Мошенська
Джерело: журнал "АСС"
Похожие статьи
Історична мить контрактової. Частина 5Право на контратаку
«On the 20 and 21, turn off our TV and take to the streets»
Історична мить контрактової. Частина 4По цей бік-2: латиноамериканський досвід
«The capital owns the press; we own the streets!»



















Комментарии
Оставить комментарийВы не зарегистрированные на сайте. Авторизуйтесь или зарегистрируйтесь пожалуйста.